Краєзнавчий музей
Запорізький краєзнавчий музей — обласний краєзнавчий музей у місті Запоріжжі, значний культурний і науковий осередок популяризації культури, історії та етнографії Запорізького краю.
Запорізький обласний краєзнавчий музей був заснований у 1921 р. за ініціативою Я.П. Новицького, який став його першим директором.
1931 року об'єднаний з музеєм історії Дніпрогесу, отримав назву Запорізького обласного краєзнавчого музею.
Під час Другої світової війни музейні експонати сильно постраждали. З довоєнної колекції збереглися лише дві гармати XVIII ст.
У 1991 році експозиція музею відкрилася в будівлі колишньої Земської управи (1915 р.), в якій перебуває і по сьогодні.
Зібрання Запорізького краєзнавчого музею налічує понад 100 тис. одиниць зберігання.
Велику істори цінність мають археологічні, етнографічні, нумізматичні колекції, гербарії, стародруки. 1. ПРИРОДА ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮВідділ природи музею знайомить відвідувача з природою запорізького краю і кожен може знайти мальовничій куточок, який імпонує його настрою та смакам.
Територія області розташована в степовій зоні. 200 років тому це цілинні простори з буйним посухостійким травостоєм та різноманітним тваринним світом. Все це послужило утворенню чорноземів.
Сучасний запорізький степ – це простори перетворені працею людини. Залишки первісного цілинного степу зустрічаються лише в заповідних зонах.
Ліси в області штучні. Їх площа понад 105 тисяч квадратних гектарів. Є залишки плавневих та байрачних лісів. Посадка штучних лісів датується 1846 роком, з їх появою з’явилися і нові види птахів і звірів. Деякі переселилися самі, а деяких методом переселення завезли до області: лосі, дикі кабани, косулі, єнотовидні собаки, фазани.
Південь нашої області омиває Азовське море. Теплий клімат, велика кількість сонячних днів, лікувальні грязі, та наявність мінеральних вод на узбережжі, дають можливість чудового відпочинку та лікування.
В морі живе понад 100 видів та підвидів риб. На косах і островах проживає та зустрічається на прольотах велика кількість рідкісних птахів.
Постійно діюча виставка «Геологічна історія Запорізької області» це послідовний огляд історії земної кори і живої природи за ерами та періодами, відклади яких виявлені на території області. Найбільшу увагу привертають рештки, які свідчать про існування того чи іншого виду в далекому минулому. 2. НАЙДАВНІША ІСТОРІЯВ Запорізькому обласному краєзнавчому музеї в чотирьох залах археології, в яких висвітлюється історія краю від найдавніших часів – понад 140 тис. років тому до 15 ст. н.е. демонструється понад 4300 експонатів. Найдавніші знаряддя було виготовлено з кременю та кістки в епоху раннього палеоліту. Набагато пізніше – в неоліті з`являється перший глиняний посуд. Давні люди полюбляли розмальовувати своє тіло і одяг природними барвами, використовували квіти та інші матеріали. Часто подібні дії та предмети мали магічний підтекст, граючи роль охоронних оберегів. До нашого часу збереглися вироби, виготовлені з річкової мушлі та зубів оленя, які використовувалися і як прикраси.
В епоху енеоліту - бронзи, поряд з майстерними виробами з кістки та кременю: молоточкоподібними булавками, теслами, ножами та наконечниками стріл, з`являються свердленні та поліровані сокири, виготовлені з твердих порід каменю. Деякі з цих артефактів є зразками чудового мистецтва давніх майстрів. В той же час зароджується бронзоливарне виробництво, яке досягло найвищого розквіту наприкінці епохи.
Одну з найяскравіших сторінок в історії краю вписали іраномовні племена скіфів і сарматів. Обидва народи зробили значний внесок в світове мистецтво, завдяки винайденню так званого «тваринного» та поліхромного стилів. Вони часто покривали зображеннями звірів зброю та збрую. Найулюбленішими образами, які використовували в торевтиці були олені, грифони та інші хижі тварини та птахи.
Перше тисячоліття нашої ери позначилося так званим великим переселенням народів. Зі сходу в степи Північного Причорномор`я просунулися перші тюркомовні племена гуннів, а з північного-заходу – слов`янські та германські племена. В кінці тисячоліття нові хвилі кочовиків: печенегів, торків, половців з мінили своїх попередників. Усі ці народи залишили помітний слід в історії нашого краю.3. ЗАПОРІЗЬКИЙ КРАЙ В ПЕРІОД XV – XVIII СТ.В період XV – XVIII сторіч більшу частину території Запорізького краю займали кочовища ногайців, розрізнені групи яких кочували в нашому регіоні ще з XIII ст. Головним джерелом існування ногайців було напівкочове скотарство. Ногайці розводили коней, велику рогату худобу, овець, верблюдів. У невеликих розмірах займалися і землеробством. Вони сіяли просо і ячмінь. За віросповіданням ногайці були мусульманами. Водночас почався процес формування запорозького козацтва.
Козацтво – це збірна назва козаків в Україні та в порубіжних державах з кінця XV ст. Слово «козак» на письмі вперше вжито в «Початковій історії монголів» (1240 р.) у значенні людини самітної, не зв’язаної ні з домівкою, ні з сім’єю. Перші документальні згадки про українських козаків належать до кінця XV ст. Винятково важливе військово-стратегічне й господарсько-економічне значення мав Великий Луг Запорозький. У 1555 р. на острові Мала Хортиця Дмитро Вишневецький звів потужне укріплення, звідси здійснив ряд успішних походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Хортицький Замок був прямим попередником Запорозької Січі.
Втечі населення на Запорожжя посилились після заключення Люблінської унії у 1569 р., результатом якої було об’єднання Польщі та Литви в єдину державу – Річ Посполиту. Належність до козацького стану, участь козаків у війнах або їхнє перебування на державній службі засвідчував поіменний список – реєстр, який також був документом, за яким їм виплачувалася платня. Перша відома згадка про козацький реєстр датується 1568 р. Реєстровим козакам були надані і клейноди.
У середині XVII ст. український народ на чолі з Б. Хмельницьким розпочав війну проти національного і соціального гніту. Найважливішу роль у Визвольній війні українського народу. відігравало козацтво. Згідно Зборівського договору 1649 р. польський уряд уперше визнав автономію козацької України на території трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. На визволених землях формувалася українська національна держава – Гетьманщина.
Запорожжя – назва земель, якими володіли запорожці. У 1734 – 1775 рр. запорожці займали велику територію з площею близько 80 555 кв. м. Володіння запорожців лежали в межах сучасних Дніпропетровської, частково – Запорізької, Херсонської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Донецької областей. Вся територія Запорожжя в цей час поділялася на паланки, яких спочатку було 5, а пізніше 8: Бугогардівська, Протовчанська, Орільська, Кодацька, Інгульська, Прогноїнська, Самарська, і Кальміуська. Запорожжя періоду Нової Січі стрімко набувало обрисів держави.
Козацтвом був створений оригінальний тип господарювання – зимівник, який напрочуд вдало відповідав природним особливостям Південної України. У щоденнику Еріха Лясоти, який перебував на Січі в 1598 р., зимівчани згадуються вже як цілком стала і давно відома спільнота. Зимівники були основою господарської діяльності на Запорожжі і проіснували до 1804 р.
Козацтво приймало участь у російсько – турецькій війні 1736 – 1739 рр. Росія прагнула до виходу до Чорного моря, допомогти їй у цьому і мусили запорожці. Перший похід на Крим стався у жовтні 1735 р. За часів Нової Січі російські війська практикували побудову допоміжних фортифікаційних споруд – ретраншементів на запорозьких землях. Такий опорний пункт був споруджений в 1736 – 39 рр. на о. Хортиці. Побудова укріплень мотивувалася необхідністю захисту запорозьких козаків від татарських і турецьких вторгнень, але головним їх призначенням було «смотрение за своенравными запорожцями». Брали участь козаки і у морських та річкових походах. З кінця 1730-х р. в Російській імперії склалися внутрішньополітичні та зовнішньополітичні передумови ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового У 1775 р. російською армією проведена воєнна операція, внаслідок якої було знищено Нову Січ і Запорозька Січ перестала існувати.
В XVII – XIX ст. найпопулярнішими стали народні картини «Козак Мамай». В Україні великого поширення набула ікона «Покрова Пресвятої Богородиці», в якій ідея небесного заступництва набула значення національної ідеї. Серед козацтва було багато талановитих музик, співаків і танцюристів.4. КРАЙ В КІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX СТ. Експозиція залу починається з подій останньої чверті XVIII століття. Це був час, коли землі нашого краю в документах часто називали «пустопорожніми», бо жило тут дуже мало людей. В Приазовських степах кочували ногайці, а по берегах річок Дніпра, Конки, Жеребця, Терси, Московки засновували свої зимівники козаки. З Криму регулярно здійснювалися жорстокі набіги на територію сучасної України, яка входила до складу Російської імперії. Росія в той час прагнула отримати вихід до Чорного моря, щоб забезпечити собі найбільш зручні зв’язки з країнами Середземномор’я та західної Європи. Ці задачі і вирішувалися під час війн з Туреччиною, які велися в 1768 – 1774, 1787 – 1791 роках. В результаті Крим, Причорномор’я та Приазов’я були приєднані до Росії. Почався процес колонізації цих земель. Тому саме з цієї теми починається експозиція, де представлена зброя того часу, портрети визначних діячів. У воєнних діях в складі російської армії приймали участь і козаки. Про їхню мужність і військове вміння свідчить унікальний документ 1791 року «Аттестат черноморского казака Лалима». Поряд – медаль «Кагул» 1770 року, монета російсько-молдавська, яка карбувалася з трофейних турецьких гармат.
Заселення нашого краю тісно пов’язане з будівництвом Нової Дніпровської укріпленої лінії, яке почалося закладенням 15 (28) серпня 1770 року Олександрівської фортеці, яка дала початок нашому місту. На копії карти XVIII століття позначені сім фортець – Олександрівська, Микитинська, Григорівська, Кирилівська, Олексіївська, Захарівська і Петровська. Перша – біля Дніпра, остання – на узбережжі Азовського моря. Залишки цих фортець і зараз існують на території Запорізької області. Фотографія однієї з них – Микитинської – представлена в експозиції. Поряд з фортецями створювалися поселення відставних солдатів.
Ще під час боротьби за Крим, за розпорядженням Катерини ІІ, О. Суворов здійснив вивід звідти греків-християн, частина з них оселилася на нашій території. Про проживання греків поруч з кримськими татарами свідчать їхні побутові речі.
. А потім, за царським дозволом, передав графський титул та володіння онуку, який отримав подвійне прізвище – Орлов-Денисов. У пам'ять про перемогу у війні 1812 року новий власник збудував у с. Обіточному церкву, яка збереглася і зараз вважається пам’яткою.
В результаті колонізації краю тут створювалося не тільки багатонаціональне, але й багатоконфесіональне населення. Ще в кінці XVIII ст. з с. Знам’янка Єлисаветградського повіту на р. Білозерку переселилися старообрядці, які заснували села Велику та Малу Знам’янки, Водяне. В експозиції поряд з культовими речами подається унікальна рукописна книга «Словник», в якій наведені не тільки тексти, але й ноти для співу.
Яскравими барвами привертають увагу вбрання духоборів – сектантів православного толку, яких переселили з Росії на малозаселені землі на р. Молочній. В указі було сказано, що іх оселили тут «дабы не допустить распространения ереси в центральных губерниях». Духобори зайнялися тут вівчарством, тому багато речей виготовлено з домотканої вовни. Перебування їх на нашій території має цікаву історію – це і гостювання царя Олександра І, який їхав до Криму, і звільнення їх на перший час від податей, військової служби. А потім духоборів позбавили усіх привілеїв. У поселеннях, де спочатку господарство велося на комуністичних засадах, тобто усе було спільним, почалося розшарування, і як наслідок виникло непорозуміння. Духоборам запропонували зректися своєї віри і перейти в православ’я, або переселитися на Кавказ. Частина покинула цю територію і зберегла віру. А дехто залишився. Про це свідчать списки наведені в експозиції.5. ВИСТАВКОВИЙ ЗАЛ «НЕСТОР МАХНО ТА ЙОГО ЧАС»Нестор Іванович Махно, як військовий діяч, зіграв непересічну роль в історії Південної України. Його повстанська армія водночас наганяла жах на німецько-австрійських окупантів, збройні загони Директорії, денікінців, врангелівців та на неодноразових своїх союзників — Червону Армію.
Експозиція залу «Нестор Махно та його час» Запорізького обласного краєзнавчого музею є найповнішим зібранням документів та фотоматеріалів, присвячених цій легендарній особі. Серед фотодокументів представлені як широковідомі відбитки, на яких Н.Махно серед членів «Спілки бідних хліборобів» (1906 р.), з командуючим 1-ю Задніпровською стрілецькою дивізією П.Ю. Дибенко, з донькою Оленою у Парижі, так і маловідомі фотокартки, на яких зображені махновські отамани та звичайні солдати повстанської армії.6.ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИУ трьох залах музею розміщена експозиція, присвячена одній з найтрагічніших сторінок історії – воєнній добі. Спочатку відвідувач поглинається у атмосферу кінця 30-х років – часу підготовки до великої війни.
Червень 1941 р. різко змінив життя країни. Вже у серпні бої точилися на території нашої області. Промислові підприємства спочатку переводилися на військовий лад, а згодом постала проблема повного їх демонтажу та евакуації до східних районів. Не дивлячись на мужність та героїзм радянських воїнів, Червона армія відступила. На початку жовтня Запорізька область була захоплена ворогом. Ці трагічні сторінки висвітлені шляхом показу фотографій та особистих речей учасників тих подій.
Трохи більше двох років область була окупована. Цьому присвячений окремий зал. Розповідь іде про організацію господарства та життя людей за умов окупації. Ексклюзивними є документи про каральні органи тих часів, надані архівом СБУ. Декілька експонатів розповідають про життя людей у нацистських концтаборах. Окремі стенди висвітлюють підпільну боротьбу проти тодішнього режиму.
Великий зал присвячений визволенню від фашистських загарбників. Відвідувач дізнається про хід Запорізької та Мелітопольської наступальних операцій, про форсування Дніпра.
Запорізький краєзнавчий музей — обласний краєзнавчий музей у місті Запоріжжі, значний культурний і науковий осередок популяризації культури, історії та етнографії Запорізького краю.
Запорізький обласний краєзнавчий музей був заснований у 1921 р. за ініціативою Я.П. Новицького, який став його першим директором.
1931 року об'єднаний з музеєм історії Дніпрогесу, отримав назву Запорізького обласного краєзнавчого музею.
Під час Другої світової війни музейні експонати сильно постраждали. З довоєнної колекції збереглися лише дві гармати XVIII ст.
У 1991 році експозиція музею відкрилася в будівлі колишньої Земської управи (1915 р.), в якій перебуває і по сьогодні.
Зібрання Запорізького краєзнавчого музею налічує понад 100 тис. одиниць зберігання.
Велику істори цінність мають археологічні, етнографічні, нумізматичні колекції, гербарії, стародруки. 1. ПРИРОДА ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮВідділ природи музею знайомить відвідувача з природою запорізького краю і кожен може знайти мальовничій куточок, який імпонує його настрою та смакам.
Територія області розташована в степовій зоні. 200 років тому це цілинні простори з буйним посухостійким травостоєм та різноманітним тваринним світом. Все це послужило утворенню чорноземів.
Сучасний запорізький степ – це простори перетворені працею людини. Залишки первісного цілинного степу зустрічаються лише в заповідних зонах.
Ліси в області штучні. Їх площа понад 105 тисяч квадратних гектарів. Є залишки плавневих та байрачних лісів. Посадка штучних лісів датується 1846 роком, з їх появою з’явилися і нові види птахів і звірів. Деякі переселилися самі, а деяких методом переселення завезли до області: лосі, дикі кабани, косулі, єнотовидні собаки, фазани.
Південь нашої області омиває Азовське море. Теплий клімат, велика кількість сонячних днів, лікувальні грязі, та наявність мінеральних вод на узбережжі, дають можливість чудового відпочинку та лікування.
В морі живе понад 100 видів та підвидів риб. На косах і островах проживає та зустрічається на прольотах велика кількість рідкісних птахів.
Постійно діюча виставка «Геологічна історія Запорізької області» це послідовний огляд історії земної кори і живої природи за ерами та періодами, відклади яких виявлені на території області. Найбільшу увагу привертають рештки, які свідчать про існування того чи іншого виду в далекому минулому. 2. НАЙДАВНІША ІСТОРІЯВ Запорізькому обласному краєзнавчому музеї в чотирьох залах археології, в яких висвітлюється історія краю від найдавніших часів – понад 140 тис. років тому до 15 ст. н.е. демонструється понад 4300 експонатів. Найдавніші знаряддя було виготовлено з кременю та кістки в епоху раннього палеоліту. Набагато пізніше – в неоліті з`являється перший глиняний посуд. Давні люди полюбляли розмальовувати своє тіло і одяг природними барвами, використовували квіти та інші матеріали. Часто подібні дії та предмети мали магічний підтекст, граючи роль охоронних оберегів. До нашого часу збереглися вироби, виготовлені з річкової мушлі та зубів оленя, які використовувалися і як прикраси.
В епоху енеоліту - бронзи, поряд з майстерними виробами з кістки та кременю: молоточкоподібними булавками, теслами, ножами та наконечниками стріл, з`являються свердленні та поліровані сокири, виготовлені з твердих порід каменю. Деякі з цих артефактів є зразками чудового мистецтва давніх майстрів. В той же час зароджується бронзоливарне виробництво, яке досягло найвищого розквіту наприкінці епохи.
Одну з найяскравіших сторінок в історії краю вписали іраномовні племена скіфів і сарматів. Обидва народи зробили значний внесок в світове мистецтво, завдяки винайденню так званого «тваринного» та поліхромного стилів. Вони часто покривали зображеннями звірів зброю та збрую. Найулюбленішими образами, які використовували в торевтиці були олені, грифони та інші хижі тварини та птахи.
Перше тисячоліття нашої ери позначилося так званим великим переселенням народів. Зі сходу в степи Північного Причорномор`я просунулися перші тюркомовні племена гуннів, а з північного-заходу – слов`янські та германські племена. В кінці тисячоліття нові хвилі кочовиків: печенегів, торків, половців з мінили своїх попередників. Усі ці народи залишили помітний слід в історії нашого краю.3. ЗАПОРІЗЬКИЙ КРАЙ В ПЕРІОД XV – XVIII СТ.В період XV – XVIII сторіч більшу частину території Запорізького краю займали кочовища ногайців, розрізнені групи яких кочували в нашому регіоні ще з XIII ст. Головним джерелом існування ногайців було напівкочове скотарство. Ногайці розводили коней, велику рогату худобу, овець, верблюдів. У невеликих розмірах займалися і землеробством. Вони сіяли просо і ячмінь. За віросповіданням ногайці були мусульманами. Водночас почався процес формування запорозького козацтва.
Козацтво – це збірна назва козаків в Україні та в порубіжних державах з кінця XV ст. Слово «козак» на письмі вперше вжито в «Початковій історії монголів» (1240 р.) у значенні людини самітної, не зв’язаної ні з домівкою, ні з сім’єю. Перші документальні згадки про українських козаків належать до кінця XV ст. Винятково важливе військово-стратегічне й господарсько-економічне значення мав Великий Луг Запорозький. У 1555 р. на острові Мала Хортиця Дмитро Вишневецький звів потужне укріплення, звідси здійснив ряд успішних походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Хортицький Замок був прямим попередником Запорозької Січі.
Втечі населення на Запорожжя посилились після заключення Люблінської унії у 1569 р., результатом якої було об’єднання Польщі та Литви в єдину державу – Річ Посполиту. Належність до козацького стану, участь козаків у війнах або їхнє перебування на державній службі засвідчував поіменний список – реєстр, який також був документом, за яким їм виплачувалася платня. Перша відома згадка про козацький реєстр датується 1568 р. Реєстровим козакам були надані і клейноди.
У середині XVII ст. український народ на чолі з Б. Хмельницьким розпочав війну проти національного і соціального гніту. Найважливішу роль у Визвольній війні українського народу. відігравало козацтво. Згідно Зборівського договору 1649 р. польський уряд уперше визнав автономію козацької України на території трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. На визволених землях формувалася українська національна держава – Гетьманщина.
Запорожжя – назва земель, якими володіли запорожці. У 1734 – 1775 рр. запорожці займали велику територію з площею близько 80 555 кв. м. Володіння запорожців лежали в межах сучасних Дніпропетровської, частково – Запорізької, Херсонської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Донецької областей. Вся територія Запорожжя в цей час поділялася на паланки, яких спочатку було 5, а пізніше 8: Бугогардівська, Протовчанська, Орільська, Кодацька, Інгульська, Прогноїнська, Самарська, і Кальміуська. Запорожжя періоду Нової Січі стрімко набувало обрисів держави.
Козацтвом був створений оригінальний тип господарювання – зимівник, який напрочуд вдало відповідав природним особливостям Південної України. У щоденнику Еріха Лясоти, який перебував на Січі в 1598 р., зимівчани згадуються вже як цілком стала і давно відома спільнота. Зимівники були основою господарської діяльності на Запорожжі і проіснували до 1804 р.
Козацтво приймало участь у російсько – турецькій війні 1736 – 1739 рр. Росія прагнула до виходу до Чорного моря, допомогти їй у цьому і мусили запорожці. Перший похід на Крим стався у жовтні 1735 р. За часів Нової Січі російські війська практикували побудову допоміжних фортифікаційних споруд – ретраншементів на запорозьких землях. Такий опорний пункт був споруджений в 1736 – 39 рр. на о. Хортиці. Побудова укріплень мотивувалася необхідністю захисту запорозьких козаків від татарських і турецьких вторгнень, але головним їх призначенням було «смотрение за своенравными запорожцями». Брали участь козаки і у морських та річкових походах. З кінця 1730-х р. в Російській імперії склалися внутрішньополітичні та зовнішньополітичні передумови ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового У 1775 р. російською армією проведена воєнна операція, внаслідок якої було знищено Нову Січ і Запорозька Січ перестала існувати.
В XVII – XIX ст. найпопулярнішими стали народні картини «Козак Мамай». В Україні великого поширення набула ікона «Покрова Пресвятої Богородиці», в якій ідея небесного заступництва набула значення національної ідеї. Серед козацтва було багато талановитих музик, співаків і танцюристів.4. КРАЙ В КІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX СТ. Експозиція залу починається з подій останньої чверті XVIII століття. Це був час, коли землі нашого краю в документах часто називали «пустопорожніми», бо жило тут дуже мало людей. В Приазовських степах кочували ногайці, а по берегах річок Дніпра, Конки, Жеребця, Терси, Московки засновували свої зимівники козаки. З Криму регулярно здійснювалися жорстокі набіги на територію сучасної України, яка входила до складу Російської імперії. Росія в той час прагнула отримати вихід до Чорного моря, щоб забезпечити собі найбільш зручні зв’язки з країнами Середземномор’я та західної Європи. Ці задачі і вирішувалися під час війн з Туреччиною, які велися в 1768 – 1774, 1787 – 1791 роках. В результаті Крим, Причорномор’я та Приазов’я були приєднані до Росії. Почався процес колонізації цих земель. Тому саме з цієї теми починається експозиція, де представлена зброя того часу, портрети визначних діячів. У воєнних діях в складі російської армії приймали участь і козаки. Про їхню мужність і військове вміння свідчить унікальний документ 1791 року «Аттестат черноморского казака Лалима». Поряд – медаль «Кагул» 1770 року, монета російсько-молдавська, яка карбувалася з трофейних турецьких гармат.
Заселення нашого краю тісно пов’язане з будівництвом Нової Дніпровської укріпленої лінії, яке почалося закладенням 15 (28) серпня 1770 року Олександрівської фортеці, яка дала початок нашому місту. На копії карти XVIII століття позначені сім фортець – Олександрівська, Микитинська, Григорівська, Кирилівська, Олексіївська, Захарівська і Петровська. Перша – біля Дніпра, остання – на узбережжі Азовського моря. Залишки цих фортець і зараз існують на території Запорізької області. Фотографія однієї з них – Микитинської – представлена в експозиції. Поряд з фортецями створювалися поселення відставних солдатів.
Ще під час боротьби за Крим, за розпорядженням Катерини ІІ, О. Суворов здійснив вивід звідти греків-християн, частина з них оселилася на нашій території. Про проживання греків поруч з кримськими татарами свідчать їхні побутові речі.
. А потім, за царським дозволом, передав графський титул та володіння онуку, який отримав подвійне прізвище – Орлов-Денисов. У пам'ять про перемогу у війні 1812 року новий власник збудував у с. Обіточному церкву, яка збереглася і зараз вважається пам’яткою.
В результаті колонізації краю тут створювалося не тільки багатонаціональне, але й багатоконфесіональне населення. Ще в кінці XVIII ст. з с. Знам’янка Єлисаветградського повіту на р. Білозерку переселилися старообрядці, які заснували села Велику та Малу Знам’янки, Водяне. В експозиції поряд з культовими речами подається унікальна рукописна книга «Словник», в якій наведені не тільки тексти, але й ноти для співу.
Яскравими барвами привертають увагу вбрання духоборів – сектантів православного толку, яких переселили з Росії на малозаселені землі на р. Молочній. В указі було сказано, що іх оселили тут «дабы не допустить распространения ереси в центральных губерниях». Духобори зайнялися тут вівчарством, тому багато речей виготовлено з домотканої вовни. Перебування їх на нашій території має цікаву історію – це і гостювання царя Олександра І, який їхав до Криму, і звільнення їх на перший час від податей, військової служби. А потім духоборів позбавили усіх привілеїв. У поселеннях, де спочатку господарство велося на комуністичних засадах, тобто усе було спільним, почалося розшарування, і як наслідок виникло непорозуміння. Духоборам запропонували зректися своєї віри і перейти в православ’я, або переселитися на Кавказ. Частина покинула цю територію і зберегла віру. А дехто залишився. Про це свідчать списки наведені в експозиції.5. ВИСТАВКОВИЙ ЗАЛ «НЕСТОР МАХНО ТА ЙОГО ЧАС»Нестор Іванович Махно, як військовий діяч, зіграв непересічну роль в історії Південної України. Його повстанська армія водночас наганяла жах на німецько-австрійських окупантів, збройні загони Директорії, денікінців, врангелівців та на неодноразових своїх союзників — Червону Армію.
Експозиція залу «Нестор Махно та його час» Запорізького обласного краєзнавчого музею є найповнішим зібранням документів та фотоматеріалів, присвячених цій легендарній особі. Серед фотодокументів представлені як широковідомі відбитки, на яких Н.Махно серед членів «Спілки бідних хліборобів» (1906 р.), з командуючим 1-ю Задніпровською стрілецькою дивізією П.Ю. Дибенко, з донькою Оленою у Парижі, так і маловідомі фотокартки, на яких зображені махновські отамани та звичайні солдати повстанської армії.6.ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИУ трьох залах музею розміщена експозиція, присвячена одній з найтрагічніших сторінок історії – воєнній добі. Спочатку відвідувач поглинається у атмосферу кінця 30-х років – часу підготовки до великої війни.
Червень 1941 р. різко змінив життя країни. Вже у серпні бої точилися на території нашої області. Промислові підприємства спочатку переводилися на військовий лад, а згодом постала проблема повного їх демонтажу та евакуації до східних районів. Не дивлячись на мужність та героїзм радянських воїнів, Червона армія відступила. На початку жовтня Запорізька область була захоплена ворогом. Ці трагічні сторінки висвітлені шляхом показу фотографій та особистих речей учасників тих подій.
Трохи більше двох років область була окупована. Цьому присвячений окремий зал. Розповідь іде про організацію господарства та життя людей за умов окупації. Ексклюзивними є документи про каральні органи тих часів, надані архівом СБУ. Декілька експонатів розповідають про життя людей у нацистських концтаборах. Окремі стенди висвітлюють підпільну боротьбу проти тодішнього режиму.
Великий зал присвячений визволенню від фашистських загарбників. Відвідувач дізнається про хід Запорізької та Мелітопольської наступальних операцій, про форсування Дніпра.